281 434
Крізь смути днів
Уся в собі. Живу в убогім скиті.
Не вмішуюсь у громадянські герці.
Діла і дні мої нічим не знамениті.
Не знаю навіть рідних односельців.
Життя пройшло в німотній самотині.
Ні творчості, ні радісних пенатів.
Бо ж не завжди даровано людині
Свої путі-дороги визначати.
Цього не суджено, буває, і великим,
І, навіть, дуже й зовсім геніальним.
Враз налітає не то вихор дикий,
Не то чийсь вирок, чийсь вердикт брутальний.
Є вища сила. Звуть її насилля.
Воно всі святощі цінує ярликами.
Йому однаково – троянда чи бадилля,
Чи трепетна душа, – чи придорожній камінь.
Йому однаково – чи нужник, а чи церква,
Твір генія – чи ремісницькі хлами.
Йому потрібна не людина, – жертва,
Не істина свята, а рабські фіміами.
Уся в собі. Дні коротаю тихо.
З минулого виходжу, як з могили.
Караюся за тих, кого гнітило лихо,
Кого злі демони історії убили.
О, скільки вбито! Скромних – і великих,
Трудівників вселюдського зростання,
Безвинних жертв насильників безликих,
Страждальців небувалого страждання.