285 434
«Я мушу помститися,
мушу…»
Я мушу помститися, мушу
Мерзенній, злочинній добі.
Наївну свою, зачаровану душу
Я не захистила в собі.
Десь там, поза днями, роками,
Як бджілці, їй праглось тепла,
Духмяних квіток – килимами
На ніжній основі зела.
Як бджілці палкій, невгамовній,
Їй прагнулось вічного дня,
Щоб вулик по вінця був повний
Цілющим нектаром знання.
Весна у сльозах захлинулась,
Коса пройшлась по килимах,
Не збувшися, літо минулось,
Умерло на хижих вітрах.
Насильницький чад божевілля,
Нечуваний людством розбій,
Кривавий бенкет і криваве похмілля
Клястиму й по смерті своїй.
23/IV-1990.