318 434
Читаючи Шевченка
Тридцятилітній геній
Душею не лукавив,
У шмаття евфемізмів думок не зодягав.
Він чесними сльозами
Над залишками слави
В Суботові вмивався, на Хортиці ридав.
На Берестецькім полі
Оплакав гибель волі
І думав свою думу, сувору і терпку:
Чому у Пляшевої
Немає слави Трої?
Хто скоїв Україні зло-кривду отаку?
У слово нелукаве
Він гнів свій переплавив,
У нього переливши і біль народних ран.
І сипались прокляття
На одновірця-татя
За віроломство підле, за злочини й обман.
За те, що козаками,
Шляхетними кістками
Гатили трясовиння північних мочарів,
Що викрали свободу
У братнього народу
Й анафемою в храмах кляли його борців.
За те, що заплювали
Присяг універсали,
З сусідами-панами карали коліїв,
Їм зрадництвом зміїним
Віддали півруїни