321 434
Щоб води вирували
Від рибного багатства,
Щоб зір нам звеселяло
Неугомонне птаство,
Аби щоднини зрання
Лились в людські оселі
Той щебет, цвіріньчання,
Витьохкування й трелі.
То твій, природо, голос,
Що душу звеселяє.
Травинка, квітка, колос, –
Усе живе й співає.
Ти нам даруєш, мати,
Усі свої багатства.
Тебе не шанувати –
То гріх і святотатство.
Прости, природо мила,
Терпляча, добра, тиха,
За все, чим осквернили
Тебе пахолки лиха.
О земле, рідна нене!
Я радуюсь і плачу.
Прийми любов від мене,
Прийми й сльозу гарячу.
Пройшли роки зухвалі
І невимовно злії:
Насильство і печалі
Вбивали наші мрії.
Жахливі лихоліття
Промчалися над нами.