327 434
Кобзарі
1. Думи
2. Лихоліття
3. До відродження
Кобзарі. 1. Думи
То не розум бунтує свавільно,
Не уява нуртує довільно,
І не серце біди собі марне шукає, –
То лихо недавнє й сучасне,
Й загальнонародне і власне,
З минулим понад віки розмовляє
І від смутку-печалі ридає.
Ой десь-то там полем Килиїмським,
Та шляхом тим битим ординським, –
Там козак молоденький гуляє.
Не боїться отой козаченько Голота
Ні огня, ні меча, ні третього болота,
Ні чужих городів і ні сіл не займає,
Тільки волю від ворога захищає.
Ой там, за віками за сивими,
З козаками невольними-нещасливими
Маруся, попівна Богуславка розмовляє
І на яснії зорі, на тихії води,
В край веселий безмірної вроди
Їх з темниці турецької випускає,
На дорогу їм щастя бажає.