325 434
Дитячі і старечі.
Вони не вимагали,
Уже і не просили,
Німотно лиш благали
І гаснули без сили.
Скрізь – пухлі, аж блищали,
І висхлі, мов скелети…
Їх до весни ховали
У снігові замети.
У снігові замети,
У білії могили,
Бо хоронити мертвих
Живим вже бракло сили.
Отак їх проводжали
На вічний супочинок:
І труби не ридали,
І не було поминок.
О Боже, Твоя воля!
Не устаю питати:
Як міг Ти ту недолю
Терпливо споглядати?
Ти ж бачив озвірілих,
І Ти не покарав їх,
Отих, що скаженіли
У дикому безправ’ї,
Отих, що безборонно
Антихристові в жертву
Вбивали ті мільйони,
Ту землю напівмертву.
О, як мені, провинній,