334 434
Їм в спогадах мрілись діди-запорожці,
І в снах привиджалася Вольниця-Січ.
Коли зловороже свавілля монарше
Республіку Січ зруйнувало назавше,
То світу явивсь чорноморський козак.
Пізнали його і відвагу, і силу
Фортечнії мури й вали Ізмаїла
В огні відчайдушних козацьких атак.
Тоді-то за службу і доблесну й вірну
Козацьку громаду не надто покірну
Подалі від скель родового гнізда
На тихій Кубані гуртом поселили,
У край чарівної плодючої сили,
Щоб Січ забували у мирних трудах.
Спливали роки, і минали століття,
І мрії батьків розцвітали у дітях,
І ось вони – рідні, свої – серед нас.
Усміхнені й щирі, шляхетні та горді,
Іскряться чуттями в нев’янучій вроді
І пісню дарують – безсмертя алмаз.
Зичливі й гарячі, і любі-кохані,
Козацькі нащадки з просторів Кубані!
Ми з вами – притоки одної ріки.
Так хай же святиться ім’я ваше чесне,
Хай пісня буяє і мова воскресне
У кревнім єднанні на вічні віки!
12/ІІІ-1990.