337 434
Та спадкоємці скинутих орлів
Його ділили знов без сорому й сумління.
Вони його, як і раніш, любили.
Таж як інакше? Родич, майже брат!
Невдячного, та рідного стократ,
В обіймах щирих ледь не задушили.
Так він дожив, привчений до покори,
До бойні найновішої доби.
Його історію, його скарби
Вони ж ділили ще буквально вчора.
Хоч незліченні й невимовні втрати,
Рід об’єднавсь після пожарищ злих.
І навіть тут ще той, що менший з них,
Зумів-таки хоч дещицю урвати.
Ми не шумери, ні! У нас душа жива ще,
Вона й сумна, й надією кипить,
Для неї нині наступила мить,
Що нашу долю вирішить назавше.
Мов грекам, нам – нову леліять славу,
Щоб дух злетів до зоряних орбіт,
Щоб наш відроджений прадавній рід
З нових основ нову створив державу.
Ну, а сусідам – вдячні за науку.
Багаж образ – у Лету забуття!
Для чесного єднання-співжиття
Ми подамо їм незрадливу руку.
Бо ж іншого сусідства нам не мати.
У кожного – свій споконвічний дім.
Чи ж не пора отямитись усім,
Нову главу в історії почати?
16/ІІІ-1990.