333 434
Співає Кубанський козачий
хор
Чорноморська пісня, люба й благородна,
Щироукраїнська, споконвік народна,
Із джерел священних предків-козаків…
В пісні пломениться пам’ять того роду,
Що йому під сонцем нема переводу
І присно не буде, вовіки-віків.
У пісні, неначе казкова жар-птиця,
Лукавого дотепу буйство іскриться
І радість прозору в серцях полиша.
Як дівчина-горлиця
До козака горнеться,
Так до співаків – глядачева душа.
Спалахує пісня поривчастим маршем, –
Ні смуток і горе під гнітом монаршим,
Ні кривди недавні не вбили її.
Та пісня про вічну Марусину вроду,
Про слізне прощання нового походу
Жива на Кубані в козачій сім’ї.
Врочисто і світло
Злітають слова “Заповіту”, –
Минуле й сучасне пророче сплітаються в нім.
І дума велична, мов слово молитви,
Про поле сумне Берестецької битви
Єднає усіх в потрясінні однім.
В тих думах натхненних, зворушливо чулих,
До нас промовляє буремне минуле –
І слава, і втрати заснулих сторіч.
Чому ж то журились в піснях чорноморці?