331 434
В невмирущі клав слова.
То народу творча сила
Тим словам давала крила –
Гомін струн, душі політ,
Щоб летіли крізь століття,
Крізь негоди й лихоліття –
Віщий спадок-заповіт.
Кобзар гра-співає пісню,
Споконвік в народі звісну,
Рветься туга із грудей :
“Чорна рілля ізорана
І кулями засіяна,
Ге-ей гей!
Лежить козак на купині,
Китайкою личко вкрите,
(То не пісня, – серця щем!)
А нікому задзвонити
Ще й свічечку запалити”, –
Тужим разом з кобзарем.
Кобзарі – пророки волі,
Молоді – і сивочолі,
Знов підносять голос свій :
Проти кривди і розтління,
За відродження сумління
Вони вийшли знов на бій.
Їхні кличі – не прокляття,
В їхніх душах – не сум’яття,
В них надія знов жива,
Лиш за правду – їхня битва,
Лиш за неї – в них молитва,
Лиш любов – їх корогва.