75 / 150
74
про те, щоб, як ви, колись майнути в подорож, втікши з
нашої колонії. За її межами я виявився безпорадним.
Сніжана стиснула кулаки. Її обличчя виражало гнів:
– Я зрозуміла, – сказала вона, – з вас просто зробили
полчища рабів. Наче все досконало, без зайвого клопоту,
але ж ви перетворилися в покірних маріонеток, позбавлених
гена свободи. Але яка користь володареві Отісу з того, що
його іграшковий світ цілком підкорився йому? Він має з
того неймовірне багатство? Але навіщо воно йому, коли він
і сам, за великим рахунком, є рабом власних примх? І це
непорозуміння хоче заволодіти й іншими вимірами? Та що
б воно йому дало? Необмежена влада зробить його
щасливим? Необмежене багатство потішить його
жалюгідну душу?
Усі троє замовкли, складаючи докупи, немов пазли,
інформацію та враження про той дивний світ, який мали
вилікувати від тяжкої хвороби.
– Якщо не повернути все в русло вічних людських
цінностей, Отіс справді приречений, він знищить сам себе. –
Винесла вердикт Сніжана. – Без духовної складової цей світ
вже зайшов у такий глухий кут, що навіть без щурів та
Груміядза він би вже довго не протримався.
– До речі, ми ж іще нічого не почули про щурів, –
нагадав Сергійко, – . Мама встигла попередити: «Бійтеся
істот, які перестали випромінювати світло».
Клай здригнувся. Чи то спогад про міжсвітову трубу,
чи думка про потворних мутантів захмарили його обличчя.
– Навряд чи вона мала на увазі людей-пацюків, адже
саме для їхнього порятунку винайшла речовину, яку ви
зараз несете до Отісу, – нарешті промовив він. – Якраз на
щурів люди Груміядза перетворюють отісатів, які зберегли
світло в душі.
– І ти належав до тих людей? – намагався розібратися
Сергійко.
– Якби я був дорослим отісатом, сумніваюся, чи зміг
би стати світлим, повернувшись у людське тіло. Але діти