92 / 150
91
– В Отісі немає бруду, – посміхнулася жінка. – Це вже
за моєї пам’яті винайшли систему самоочищення світу. Ви
ж бачите – місто в такому стані, наче звідси ніхто й не
йшов.
– І що – у вас можна не мити рук? – Сергійко аж
присвиснув від такої новини.
– У нас водні процедури – це спосіб відпочинку,
релаксу.
Організм
кожного
отісата
теж
може
самоочищатися – як зовні, так і внутрішньо.
– Ех, нам би до такого дожити! – не стримав
захоплення Сергійко, однак враз прикусив язика, впіймавши
докірливий погляд Сніжани.
На запрошення господині діти зайшли до помешкання.
«Що ж там всередині?» – в передчутті чогось неймовірного
намагався передбачити Сергійко. Однак інтер’єр квартири
якщо й вразив гостей, то тільки своєю скромністю та
простотою. Його можна було назвати аскетичним – нічого
зайвого. «Чи це у всіх так чи тільки у нашої нової
знайомої?» – соромилася запитати Сніжана.
У просторій кімнаті – з усього схоже, вітальні – стояло
декілька м’яких крісел з перламутровою фіолетовою
оббивкою навколо круглого столика. Стіл можна було
прийняти за дерев’яний, якби не колір – в тон кріслам.
Чиста матова підлога, рівні гладенькі стіни, одна з них –
суцільне вікно, за яким милує око мальовничий пейзаж. «А
ззовні це вікно виглядає як непрозора стіна», – подумки
відмітив Сергійко.
Кучіфу запросила дітей сісти.
– Перш ніж вирішити, що будемо робити далі, –
почала вона, – хочу вам іще дещо показати та розповісти.
Дуже сподіваюся, що тиран Отісу нас із вами ще не виявив,
інакше ми б тут зараз не сиділи.
При згадці про тирана усі троє дітей наїжачилися. Тим
часом Кучіфу легенько доторкнулася до однієї зі стін
кімнати, що зовні нічим не відрізнялася від інших, крім
віконної. Від одного дотику стіна перетворилася на великий