91 / 150
90
опинилися, був інший вихід? Вони вже розуміли, хто такі
пацюкоподібні мешканці Отісу, і, повернувши людську
подобу іще одному з них, тільки потішилися, що залучилися
підтримкою нового спільника.
Жінка, в свою чергу, розповіла трьом друзям свою
історію. Колись у цьому великому місті жили в достатку та
радості родини отісатів. Діти здивувалися, почувши, що
Ламковас – так називався цей населений пункт – не селище і
не містечко, а величезне за площею поселення.
– А що може бути краще, ніж мешкати з родиною в
такому райському куточку, де зелень, тиша, благодать, а на
роботу переміщатись в промислову зону? А по закінченню
робочого дня дві хвилини – і ти знову вдома, біля
найрідніших людей. Хочеш – можеш прогулятися перед
сном своїм містом – сам чи з родиною. Гармонія, яка
існувала ще років п’ятнадцять тому в Отісі, була дуже
схожою на рай при житті.
Кучіфу – так звали жінку, запросила дітей до
помешкання, біля якого вони її зустріли.
– Зараз я зірву з дерева найстигліших дувакісів, –
вказала вона на рясні грона соковитих жовтих плодів
розміром з персик, але гладеньких і напівпрозорих. – Цей
фрукт є дуже смачним, поживним і корисним. Я ж бачу, що
ви зголодніли, та й сама скучила за їхнім божественним
нектаром.
Діти зайшли до двору в передчутті чогось дуже
приємного і надзвичайно цікавого. Побачити, як жили
колись отісати, скуштувати найкращої їжі з їхнього
недалекого минулого – то було щось вражаюче не тільки
для прибульців з іншого виміру, але і для Клая, який все ще
здавався ошелешеним і заклопотано вдивлявся в довкілля,
немов силкуючись щось пригадати.
– А ви що – не митимете їх? – здивувалася Сніжана,
коли Кучіфу простягнула кожному по великому грону
дувакісів.