32 / 150
31
– Давай, розказуй: хто ти, звідки, чому сюди втрапив?
«Що ж вам розказати? – спантеличився Сергійко. –
Брехати не хочеться, а правду ви ж все одно не захочете
прийняти»
– Я – Сергій, – тільки і промовив.
– Та звісно, не Тетяна, – продовжував підкидати
колючок зухвалий хлопчак у дивакуватій зеленій кофті з
жовтими смужечками. – Я, між іншим, теж.
– Що теж?
– Сергій! – розплився в посмішці. – У мене батько в
тюрмі. А мамка померла.
– Співчуваю.
– А у тебе?
Сергійко зітхнув:
– Хлопці, та я й сам толком не розумію, що у мене.
Тата я й не бачив ніколи. А мама вчора кудись пропала.
Тезка присвиснув:
– Нічого собі. Учора пропала, а сьогодні ти вже тут. Та
он у Петра, бувало, на тиждень пропадала, і нічого. Потім
приходила, як ні в чому не бувало. А через два-три дні –
знову пропадала. Він рік так жив, поки його мамку не
позбавили батьківських прав.
– Хлопці, ви не зрозуміли, – Сергійкові було дуже
прикро, що його матусю прийняли за якусь непутящу жінку.
– Моя мама раніше ніколи не пропадала.
– Все колись буває вперше, – зітхнув ще один з
хлопчаків. – Але ходімо краще на вулицю – там
поговоримо.
12
– А як тобі вдавалося звідси втекти? – на прогулянці
Сергійко відшукав поглядом свою нову знайому і відкликав
убік, не зважаючи на хихикання подружок Сніжани та
насмішкуваті погляди хлопчаків.