54 / 150
53
більш як половина втратили своє проміння. Тому тут є
великі ділянки суцільної темряви. Намагайтеся обминати їх,
бо там, де темрява – ті істоти, що її заповнюють».
– Ой! Та то ж, напевно, оті люди-пацюки! –
здогадалася Сніжана.
– Мамо, а ти далеко звідси? – задав Сергійко
найважливіше питання. Як же йому хотілося нарешті
обійняти неньку, як він скучив за нею всього за добу!
Раптом він зрозумів, що втратив відчуття часу. Пам'ять іще
підказувала, скільки часу минуло відтоді, як мама
несподівано зникла. Але то було просто розуміння, а не
відчуття.
– Далеко чи близько – тут залежить не від того,
скільки кроків ти зробиш, – почули діти, – а від того, які
саме кроки.
– І які ж нам треба робити? І в якому напрямку? – ніяк
не міг зрозуміти Сергійко . Він продовжував розглядати усе
навколо. Та здавалося, що саме коло їх і оточувало, точніше
– велика обмежена сфера. Фіолетова ґумоподібна земля під
ногами, що пружинила при ходьбі, затрудняючи рух , ніби
починала гратися тобою в пінг-понг – силкуєшся йти, а
натомість тебе підкидає вгору, як м’ячик, і ти знову
гепаєшся.
– Я б залюбки погрався в батут, якби не поспішав
побачити маму, – сердито зауважив Сергійко.
«О, в Отісі поспішати – безглузда справа, – знову
почувся мамин голос. – Як довго ми з вами не пробули б
тут, та, якщо вдасться все ж повернутися назад, виявиться,
що від моменту вашого зникнення пройшло не більше п’яти
хвилин. То час на переміщення між світами.»
– А якщо ми повернемося усі разом, то до якого часу
потрапимо? Ми ж у різний час покинули рідний вимір. –
Нові відчуття і пізнання геть збили з пантелику Сергійка.
Він втратив логічний зв'язок між тим, що відбувається, і
відчайдушно силкувався у всьому розібратися