50 / 150
49
на скляну пляшку, Сергійко вчепився в нього, аби
ненароком не випустити з рук. Як повідомила мама, від
цілісності цієї посудини залежить не тільки її життя, а й
майбутнє цілого світу. «Але поки що не того, в якому
залишаєшся ти і до якого маєш допомогти повернутися нам
з татом». Від цих слів у хлопчика запаморочилося в голові.
Він мало не знепритомнів, однак вірна подруга по пригодах
привела його до тями:
– Е, хлопче, ану не розкисай! У нас нема часу на нюні.
– Вона підійшла до вікна і виглянула у двір. – Нашу
несподівану рятівницю привезли додому. А що, як вони
здогадаються шукати нас тут?
– Ну, принаймні, з броньованими дверима їм
доведеться повозитися, – зауважив Сергійко.
– Розумнику, – іронічно посміхнулася Сніжана, – ми
всього на другому поверсі.
Сергійко пригадав, як дівчинка спускалася по
водостічній трубі. То що поліцейським вибратися на другий
поверх?
«Синку, вмикай швидше комп’ютер!» – втрутився
мамин голос.
– Я не заплатив за Інтернет, – про всяк випадок
нагадав Сергійко.
«Він тобі і не потрібен, – продовжила мама, – я
навмисне відключила, щоб ти даремно Джулію не
потривожив. З Канади вона нам навряд би чимось
допомогла.»
– Але ж це потягнуло за собою стільки пригод!
– Пригоди, хлопче, тільки починаються, – зауважила
Сніжана. В цей час у двері подзвонили.
«Увімкни старий комп’ютер, що зберігається у твоїй
кімнаті, і увійди в серверну частину. Логін – Сергуньо, а
пароль – ті самі цифри, що ми прив'язували до твоєї
голови».
– А то хіба не…?