
59
– Доброго дня, пане! – ввічливо звернулася вона до
чоловіка. – Я перепрошую, а ви не підкажете…
Не звертаючи ніякісінької уваги на привітання
Сніжани, дивак у капелюсі кольору лимона, від якого і
запахло цитрусом, а також у коротких штанцях та теплому
вовняному светрі і валянцях, пройшов мимо, кинувши на
ходу:
– Слово – не горобець, вилетить – клопоту не
обберешся.
Доки діти «перетравлювали» сказане – дідуся у
валянцях та шортах як і не було.
– Я зрозумів! – вигукнув радісно Сергійко. – У цьому
світі кожне наше слово має значення.
– Теж мені відкриття! – пхикнула Сніжана. – Можна
подумати, що у нашому вимірі не так.
– Так-то воно так, – продовжував хлопчик, – але там
світ реагує трохи інакше на те, що ми говоримо.
Він запнувся, згадавши, як відреагував його власний
маленький світ на сказане ним на телебаченні. Так, запізніле
відкриття…
– Я ось що маю на увазі, – повернувся Сергійко до
аналізу недавно побаченого і почутого, – ти ж щойно
сказала неправду, нехай то був жарт, дрібниця. Але ж я
бачив, як в інтернаті на вечерю ти залюбки уминала
котлету. Дали б другу – ти б і від неї не відмовилася після
дня, сповненого пригод.
– Це точно, – засміялася Сніжана, – особливо, якщо
врахувати, що та котлета була останнім, що до цієї миті
мені вдалося з’їсти.
– Так от, – не відволікаючись на розмови про їжу,
продовжив хлопчик, – як би там не було, а бикові ти
збрехала. За це світ покарав нас обох відразу, звузивши
простір нашого перебування. Ти бачиш – ми тепер ніби у
великій капсулі.
– Дивно, – знітилася Сніжана. – Хто б міг подумати,
що таке можливо? Але, схоже, ти маєш рацію. Світ