58 / 150
57
20
– Цікаво, а чим харчуються в цьому вимірі? Я такий
голодний, що з`їв би й бика.
Не встиг Сергійко договорити, як перед ним постав
здоровенний бик.
«З`їж мене!» – звернувся він до Сергійка.
– Та то у нас так кажуть, коли дуже їсти хочуть. –
позадкував від велетня Сергійко, – А ще кажуть: «Сьогодні
хоч і вола з`їж, а назавтра знову зголоднієш»
«Що там і де там «у вас» – тут не важливо, – зауважив
бик. – У нас кожен має бути господарем свого слова: сказав
– зробив. Або ліпше промовчи. Отож приступай – їж мене!»
– Та як же я тебе їстиму? – розгубився хлопчик. – Ти
живий і сирий. Я так не можу.
«А я не можу отут бовваніти без діла, – розсердився
бик. – Навіщо марно кликав?»
Він повернувся до Сніжани: «Може, хоч ти мене
з`їси?»
Дівчинка перелякано подивилася на бика, не
уявляючи, як його можна не те що з’їсти, а бодай
надкусити:
– Дякую, – спробувала пожартувати вона, – але я
вегетаріанка.
В цей час купол над головою дітей помітно звузився,
ще більше обмеживши довкілля. Тепер діти почувалися,
ніби у великій залі без вікон і дверей – ні вийти, ні
виглянути, що там, за куполом.
Роззираючись, діти не помітили, куди подівся бик і
звідки взявся дивакуватий старий чоловік, що наближався
до них. Якось же він увійшов до купола. У Сергійка
відлягло від серця, коли він помітив, що навколо ясніє
ніжний ореол світла. «Зараз запитаю», – подумав Сергійко,
коли чоловік був вже за декілька кроків. Сніжана
випередила хлопчика, ступнувши назустріч незнайомцю: