52 / 150
51
«Нема часу на розмови! – незвично сердито пролунав голос
матусі. – Зараз відкриється грань, і ласкаво просимо до
іншого виміру. У твоєї подруги є вибір. У тебе – нема. Ти з
пляшечкою розчину терміново потрібен тут. Не забудь
Отісатко, він вже, мабуть, скучив за домом, та й тобі без
нього в дорозі буде сутужно»
У двері неголосно постукали. Почулися незрозумілі
звуки, якийсь скрегіт, ніби хтось намагається перепиляти
металевий засув.
– Я з тобою! – рішуче промовила Сніжана. – В
інтернат завжди встигну повернутися.
– Якщо тільки нам це вдасться – повернутися, – додав
Сергійко.
Хлопчик усього на мить замислився, куди йому краще
сховати пляшечку. Він звернув увагу на кишеньку-кенгуру
на кофтинці Сніжани і вирішив, що то буде надійне місце.
Дівчинка заховала пляшечку в кишеню, і вони, взявшись за
руки, ступили крок назустріч стіні, що раптово ніби
розплавилася. Видно було тільки, як дрижить повітря, ніби
над догорілим вогнищем. І та драглиста маса враз
поглинуло їх саме в той час, коли вхідні двері квартири з
грюкотом розчинилися. Але той грюкіт і ті двері, і та звична
домашня обстановка залишилися десь позаду. Сергійко
відчув, як кудись провалюється і летить, тільки не вниз, а
вгору. Позаду залишаються вкриті павутинням старі
занедбані темні стіни. По дорозі до незвіданого час від часу
трапляються тушки жирних пацюків з мордами, схожими на
людські обличчя. Все – як у тому недавньому сні. Тільки
тепер Сергійко вже знав, хто так міцно тримає його за руку.
18
Наче й летіли знизу вгору, але гепнутися довелося так,
ніби навпаки. Сергійко зойкнув і відразу зиркнув на
Сніжану, щоб переконатися, що заповітна пляшечка не
випала з кишені-кенгуру. Мама ще не повідомила, що за