57 / 150
56
– У нашому вимірі нема, а тут, схоже, є, – пояснив
хлопчик, – принаймні, оцей жмут просвітління так мені
відрекомендувався.
«Ти боявся загинути ні за цапову душу, – чулося далі
Сергійкові. – А за цапову душу не боїшся пропасти?»
– Та приємного мало, – подумавши, відповів хлопчик.
– Що ти там бурмочеш? – здивувалася Сніжана.
– То, виходить, ти не чуєш голосу цапової душі? –
здивувався хлопчик.
– Чи ти з дуба впав? – засміялася дівчинка.
Не встигла вона це сказати, як до її ніг щось
гепнулося.
– Ой, що це? – відскочила дівчинка. З подивом вона
помітила, що стоїть під високим дубом. – Сергійку, звідси
взялося це дерево?
– Яке дерево? – не зрозумів хлопчик. – На що це ти
дивишся, як на нові ворота? Та ж тут нічого нема… Ой, вже
є! Ти поглянь, які новесенькі розмальовані ворота!
Діти подивилися одне на одного як на диваків.
– Сніжко, з тобою все гаразд? – насторожено запитав
Сергійко. – До речі, ти більше не чуєш того неприємного
гуркоту?
Дівчинка прислухалася.
– Та наче ні. Єдине, що я зараз чую, так це те, як
гудуть мої ноги.
Враз вона почула знизу монотонне гудіння.
– О, а ти не чуєш?
– Та чую, – кивнув головою хлопчик, – та тільки не
гул, а тріск. У мене вже голова тріщить від цих ребусів-
головоломок. Я зрозумів, що відбувається. Цей світ
випробовує нас на міцність, причому кожного окремо.
Отож, нам варто бути обачними у словах і думках, а тим
більше, у діях. Ми не можемо дозволити світові посварити
чи розлучити нас. Удвох воно все ж якось впевненіше
почуватися в незнайомому місці.