49 / 150
48
«І чого це Марися так пізно вигулює собаку?» Не
встиг Сергійко над цим замислитись, як де не візьмись, із
протилежного боку їхнього будинку до неї підскочила
дівчина у поліцейській формі і, схопивши за руку,
потягнула за собою. Почувся гуркіт мотору, і в темряві
загорілися червоно-сині маячки поліцейської машини.
«Будь, що буде!» – вирішив Сергійко і кинувся до
Сніжани. Удвох вони швиденько підбігли до під’їзду.
Хлопчик на ходу дістав ланцюжок з ключами і приклав
магнітик до домофону.
Вони прожогом кинулися на сходи, і за мить були вже
біля дверей Сергійкової квартири.
– О-тісатко! – не дав їм і подих перевести пухнастик,
щойно, ледве живі від неймовірної напруги, діти гупнулися
спинами до дверей вже всередині помешкання.
– Мамо, ми вдома! – схвильовано промовив Сергійко,
помітивши, що очі міні-робота знову нагадують увімкнуті
ліхтарики.
17
«Зайди до моєї кімнати, але світло не вмикай, – відчув
хлопчик мамині слова, – ліхтариків Отісатка тобі
вистачить, щоб знайти те, що мені потрібно»
Сергійко слухняно виконував вказівки мами. Хоча
найбільше йому тепер хотілося, аби було навпаки – нехай
би вона мовчала, тільки б доторкнутися до її надійної руки,
побачити підбадьорливу усмішку і впевнитися, що все
добре, що концентровані випробування одного дня вже
позаду, або й взагалі їх не було, що то все просто наснилося.
Відсунувши від стіни туалетний столик, як попросила
мама, Сергійко знайшов за дзеркалом потаємні металеві
дверцята. Схоже на сейф. «А я й не знав, що тут є щось
подібне», – здивувався хлопчик. Він дістав з кишеньки на
спинці у Отісатка довірений мамою ключик і відімкнув
дверцята. Намацавши в темряві предмет, схожий на дотик