70 / 150
69
правил і поволі забула про нього, адже від неї вже довгий
час не було ніяких звісточок чи вказівок.
– На жаль, мешканці нашого виміру поступово
втратили емоційну складову свого єства, – сумно пояснив
хлопчик. – Про це ніхто й не замислюється. Малюки від
народження і до шкільного віку виховуються в общині, де
за ними доглядають, навчають фахівці. Потім дітей
переводять до общин, схожих на ваш інтернат, де мені теж
«пощастило» відмітитись. Водій машини, якою ви звідти
втікали, дав мені такого копняка, що я довго в кущах
приходив до тями, визначаючи напрямок, у якому ви
зникли.
Сергій зі Сніжаною згадали свою дивовижну втечу з
інтернату і кожен з них подумки зрадів, що пацюк Клай не
потрапив до вантажного відсіку продуктового фургончика.
Щойно обоє подумали про це, як купол, що їх оточував,
звузився до розміру вітальні в Сергійковій квартирі.
– Ого! – закричали від несподіванки діти. – За що?
Клай сумно посміхнувся.
– Здається, я здогадуюсь, у чому справа. Отіс останнім
часом став занадто чутливим. На відміну від його
безпристрасних мешканців, він відчув щось не зовсім добре
або в ваших намірах, або ж у відношенні до почутого.
Дітям здалося, що дихати у вузькому замкнутому
просторі стає все тяжче.
– Вибач, Клаю, – промовив Сергійко. – Я тільки
подумав, що у товаристві тебе – пацюка – не хотів би тоді
опинитися в машині, якою ми втікали з інтернату.
– Я теж, – зніяковівши, зізналася Сніжана.
– Все зрозуміло, – засмутився хлопчик, – Отісу не
сподобалося, що свої власні інтереси ви поставили вище
комфорту та безпеки іншого, тобто, мене. Ви запитаєте,
чому ж тоді цей світ, що здатний постояти за себе, не
проробляє схожі «трюки» зі своїми мешканцями, що,
залишаючись у людській подобі, вже давно перестали бути
людьми? Забігаючи наперед, скажу: проробляє, але з