Previous Page  97 / 150 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 97 / 150 Next Page
Page Background

96

лихоманці, усамітнився в зоні пустель і більше про нього

ніхто нічого не знає. Боюся, що бідака помер від горя….

«Старовинної дитячої іграшки… – звернув увагу

Сергійко. – Виходить, наш світ і справді безнадійно відстав

від Отісу, адже м`які іграшки у нас ще й тепер дуже

полюбляє малеча». Однак посмішка швидко зникла з його

обличчя, і хлопчик знову занурився в тривожні роздуми.

Час ішов, а вони з друзями все ще були так далеко від мети

– знайти Сергійкову маму і зробити бодай щось для

порятунку Отісу. Щоправда, і на місці вони не тупцювали.

Поповнивши свою команду дорослою свідомою мешканкою

Отісу, яка багато чого прояснила дітям, вони почувалися

значно впевненіше.

– Нам потрібно вирішити, що робитимемо далі, – ніби

прочитала думки Сергійка Кучіфу. – В наших руках,

наскільки я зрозуміла – потужний засіб, що допоможе

повернути до життя наших спільників, спотворених

прибічниками та служаками Груміядза. Щоб ви собі добре

затямили: пацюк з людськими рисами обличчя –

найнадійніший, кого ви зустрінете в Отісі.

– А хіба ми будемо діяти не всі разом? – засмутився

Клай.

– Звісно, разом і тільки разом, – поспішила заспокоїти

племінника тітонька Кучіфу. – Однак важко передбачити

наперед, з якими випробуваннями нам доведеться

зіштовхнутися. Отож, на випадок, якщо хтось із нас

несподівано відіб’ється від команди, він має знати, що той,

хто виглядає жахливо – стократно надійніший за отісата в

звичайній людській подобі. Адже тут, у нас, таку подобу на

сьогодні вдалося зберегти тим, хто піддався впливу системи

і втратив людську сутність. Свідомих отісатів серед них –

одиниці на мільйон.

Дітям не терпілося дізнатися, як сама Кучіфу, котрій

довгий час вдавалося уникати покарання Груміядза, все ж

стала його жертвою.