108 / 150
107
– Невже ти маєш щось рівноцінне? – вирішив трохи
покепкувати з нікчеми хлопчик. Рот Груміядза, що визирав
з-під чорної маски, скривився в потворну гримасу.
– Не щось, а когось, – продовжував хижо усміхатися
він. – Тих, по кого ти сюди прийшов.
Всередині у Сергійка все похололо, та він спробував
приховати тривогу, здогадавшись, кого має на увазі
жалюгідний карлик.
– Помиляєшся, Груміядзе, – зухвало відповів
хлопчик, – я маю щось, стократно дорожче, ніж те, що мені
пропонуєш ти.
– Невже твої батьки не вартують якоїсь маленької
пляшечки хімічної речовини? – намагався зворушити
хлопчика хитрий лиходій.
Побачивши, що Сергійко заколивався, Сніжана
виступила вперед:
– Ти не з тим торгуєшся, гномику! – вона дістала з
кишеньки-кенгуру пляшечку і, немов дратуючись, помахала
нею перед собою. Потім знову заховала її до кишені.
– То кажи, що ти хочеш за пляшку! – повернувся до
дівчинки Груміядз.
«Що це вона затіяла?» – стривожено спостерігав за
подругою Сергійко.
– Я знаю! – задоволено вигукнув тиран. – Я можу
повернути тобі загиблих батьків.
Дівчинка здригнулася. Клай з Сергійком завмерли,
уявляючи, що зараз коїться в її душі.
– Ти забув, що є всього лиш тираном Отісу, – з
викликом кинула дівчинка, – оживляти мертвих у моєму
світі – тобі навряд чи по зубах.
Груміядз клацнув пальцями, і справа від нього
розгорнулася електронна стіна, на якій діти побачили
рухливу картину, подібну відео ролику, на якій про щось
весело спілкувалися чоловік та жінка. З виразу обличчя
Сніжани Сергійко зрозумів, що то і є її загиблі батьки.