104 / 150
103
окропити чудодійною рідиною, чи служаками Груміядза,
розбиратися не було коли. Та, крім тієї трійці, хлопчик
помітив, як з усіх бічних вулиць услід їм мчаться цілі
полчища довгохвостих сіроманців.
– Хух, встигли, – несподівано зупинилася Кучіфу.
Вони стояли скраю величезної круглої площі, від якої
променями розходилися врізнобіч вулиці міста. Звідусіль до
центру збігалися пацюки з людськими обличчями, наче їм
хтось повідомив про можливість порятунку.
– Дякую, Кучіфу, – пролунало ззаду, і тітка Клая,
здригнувшись, озирнулася.
– Я таки не помилилася, – зраділа вона, – Кутіпере!
Ти залишився людиною, не покинув своєї книгозбірні.
Однак приємну зустріч давніх приятелів обірвав
тривожний зойк дітей. З острахом Сергійко спостерігав, як
попереду – якраз посередині Арени Дідухів – проявлялися,
мов голограма, силуети гурту грізних чоловіків. Хоча для
Клая така матеріалізація не була новиною, на його обличчі
відобразився непідробний жах. Побілілими губами він ледь
чутно прошепотів:
– Груміядз…
Сергійко спробував пожартувати, щоб трохи
перебороти страх і підбадьорити друзів:
– Яка честь! Сам володар Отісу удостоїв трьох дітей
власною присутністю.
Змовницьки підморгнувши Сніжані, в очах якої, на
превелике задоволення, не впіймав і натяку на переляк,
Сергійко спрямував погляд на зграю прихвоснів тирана
Отісу та його самого. А покарані отісати в подобі щурів
продовжували збігатися звідусіль до центрального майдану.
Прибуття верховних лиходіїв не налякало пацюкоподібних
істот. Вони не порозбігалися, не стали ховатися, а щільною
масою оточили площу з усіх боків.
– Ви посміли порушити спокій та закони Отісу! –
прогриміло на все місто.