105 / 150
104
Діти переглянулися – з усього було схоже, що гнівний
вигук Груміядза був звернений саме до них. Сергійко
відчув, що його ноги щільно притиснуті сірими тушками
покараних отісатів. «Навіть якби був сенс чи бажання
втекти, – подумав хлопчик, – з такого оточення це навряд
чи вдалось би».
В центрі Арени коїлося щось таке, що зрозуміти з
віддалі трьохсот метрів дітям було складно. Груміядз, що
явно був спантеличеним, про щось розлючено перемовлявся
з десятком посіпак, що супроводжували його.
– Він намагається порозуміти, чому ми не
підкоряємося його волі, – не повертаючи голови, впівголоса
повідомив Клай. – Груміядз спрямував наказ, щоб ми усі
перемістилися за крок до нього, та наша воля йому
непідвладна.
Діти побачили, що зграйка лиходіїв сама попрямувала
до них. Попереду рішуче крокував грізний Груміядз у
довгому плащі, що відблискував золотом, і масці-шоломі,
яка закривала верхню частину обличчя. Можливо, на
когось та картина і наганяла жаху, та Сергійкові вона
здалася трохи кумедною. З наближенням «грізного
начальства» хлопчик помітив, що володар Отісу значно
нижчий за зростом від своїх посіпак. «Царьок зі своїми
бодігвардами, – іронічно усміхнувся хлопчик. – І оце
жалюгідне створіння сподобилося поневолити населення
цілого світу? Та ще й зазіхати на інші світи?»
«Щурі у людській подобі», – гидливо скривилася
Сніжана, коли зграйка лиходіїв зупинилася за метр від
чесної компанії.
– Шуварду! – гаркнув Груміядз.
Клай здригнувся.
– Це та рідина, – ледь чутно прошепотів він.
Троє грізних вояків войовниче вийшли вперед,
спрямувавши на дітей зброю, схожу на модернізовані
автомати.