113 / 150
112
Сніжана глянула на безгосподарне Отісатко.
– Ти впевнений, що ним можна користуватися? Я,
чесно кажучи, не зовсім «в’їхала», як це робиться.
Сергійко безпорадно м’яв у руках міні-робота,
схожого на жабеня, тільки покрите кумедним кудлатим
пушком.
– Ну нарешті я вас вирахував! – почулося за спиною у
дітей.
– Клай! – радісно закричали Сергійко зі Сніжаною. –
Ми вже втратили надію знайти тебе. Думали, ти захоплений
святкуванням разом з усіма.
– Та нам з вами зарано святкувати, – заклопотано
промовив Клай. – Ми ж іще нічого не знаємо про місце
перебування твоїх, Сергійку, батьків. Я зі своїм Отісатком
саме намагався щось про них дізнатися, як помітив вас
двох, коли ви підбирали з бруківки тиранового пухнастика.
– Не варто було цього робити? – спохмурніла Сніжана.
– Навпаки – добре, що забрали. Я встиг з’єднатися з
ним і так зміг знайти вас у цьому гармидері. Без Отісатка ви
б далеко не просунулися в своїх пошуках.
Сергійко усміхнувся:
– Та ми і з ним щось загальмували – ніяк не
второпаємо, як ним користуватися.
Раптом Сніжана ніби щось пригадала:
– Слухай, Клаю! Ще до того, як м прибули до
Ламковаса, ти щось говорив про в’язницю Отісаток.
– Ізолятор! – згадав хлопчик. – Саме туди нам тепер і
варто податися, адже засоби зв’язку всіх оцих звільнених
мешканців Отісу і досі під сімома замками Груміядза. А
його зелений пухнастик зараз допоможе нам туди дістатися.
Діти не встигли оком моргнути, як опинилися в не
вельми привабливому місці. На відміну від мальовничого
Ламковаса, тепер їхньому огляду відкрився техногенний
пейзаж. Довкола розкинулися гігантські споруди не баченої
раніше прибульцям з іншого виміру модернової
архітектури. Заокруглені будівлі різноманітних відтінків