111 / 150
110
Міцно тримаючись за руки, діти почали помалу
вибиратися з натовпу, однак зробити це було не так просто.
33
Не встигли вони пройти й п’яти кроків крізь натовп до
виходу, як раптом Сніжана зупинилася і наполегливо
потягнула Сергійка назад, до Арени Дідухів.
– Ти куди? – з усієї сили закричав хлопчик, та марно
було в такому галасі намагатися щось пояснити.
Їм ледве вдалося повернутися на те місце, де вони
зовсім недавно поквиталися з Груміядзом та його свитою.
Хоча звільнені отісати вже розступилися і зайняли частину
Арени, Сергійко нарешті зрозумів наміри своєї супутниці,
коли та вихопила з-під ніг у одного з чоловіків щось зелене
та пухнасте. «Отісатко тирана чи когось із його
прибічників!» – здогадався хлопчик. А Сніжана виявилася
молодцем! В неймовірному хаосі вона не тільки помітила,
що, перетворившись на пацюка, Груміядз загубив свого
міні-робота, а й здогадалася повернутися по нього, бо без
Клая та його пухнастика вони були б тепер, як сліпі
кошенята, в чужому вимірі.
Довго вони пробиралися крізь щільний натовп – не
тільки периметр Арени та територія навколо, а й вулиці, що
вели до центру Ламковаса, були заповнені тріумфуючими
отісатами.
– Діти Отісу! – раптом пролунало над Ареною. – З
вами хоче говорити небесна рада Дідухів.
Сергійко зі Сніжаною на мить зупинилися і
оглянулися в бік Арени.
– Нічого собі! – вигукнув Сергійко. – Оце так
колотнечу ми замутили – навіть привидів з неба розбудили.
– Розберуться вже й без нас, – смикнула його за руку
Сніжана. – Шкода, що ми загубили Клая, але знайти його
буде не легше, ніж голку в копиці сіна.
– А оце кудлате жабеня? – вказав Сергійко на знайду.