109 / 150
108
– Ну що, переконалася, що я – всемогутній? – єхидно
хизувався Груміядз. – То що – міняємося?
Сергійкові хотілося затулити вуха, щільно заплющити
очі, аби не бачити і не чути, що буде далі. Він намагався
уявити себе на місці Сніжани – чи встояв би проти такої
спокуси? Клай похмуро опустив голову. Навіть незворушна
Кучіфу повернулася і пильно поглянула на дівчинку, ніби
намагалася здогадатися, що у тієї на меті. Кожен з друзів
розумів, що випробування, яке випало Сніжані – болюче,
тяжке, але вона сама має його пройти. Їхні поради,
прохання чи навіть спроба силою відібрати у дівчинки
пляшечку саме в цю мить не вартували нічого, у порівнянні
з її власним вибором.
– Навіть якщо припустити, що ти справді маєш силу
оживляти загиблих в іншому вимірі, – нарешті рішуче
промовила Сніжана, – як я можу піти на таке, розуміючи,
що віддаю тобі на поталу Всесвіт? Що за мить втіхи від
зустрічі з найдорожчими людьми я заплачу прірвою небуття
для всього живого в Отісі і в моєму світі? Адже саме туди
ти ведеш, Груміядзе – до прірви небуття.
Зрозумівши, що хитрість не спрацювала, тиран Отісу
кивнув своїм посіпакам, і ті рушили на дітей.
– Вилий вміст пляшечки! – встиг крикнути Клай,
впіймавши спалах ліхтариків Отісатко.
Не вагаючись, Сніжана послухалася тієї поради, та,
ледве встигла відкупорити пляшечку, як рука одного з
вояків міцно схопила її за зап’ястя. Миттєва реакція
Сергійка дозволила вибити пляшечку з рук, перш, ніж
лиходій встиг нею заволодіти. «Вибач, матусю, – не вберіг.
Ліпше знищити, ніж твоє надбання потрапить до
бруднющих лап », – з гіркотою в душі хлопчик спостерігав,
як плоди багаторічної праці його мами безповоротно
витікали на фіолетову бруківку. Його зіниці поволі
розширювалися від подиву, коли рідина почала розтікатися
в ширшу і ширшу пляму. Та ще більший подив вперемішку
з радістю охопив друзів, коли вони помітили, що полчище