115 / 150
114
– Вони прямують до Арени Дідухів, – тривожно
повідомив Клай. – Цей клятий Груміядз заклав програму
самознищення Отісу на випадок своєї поразки. І тепер ці
зомбі бездумно прямують туди, де ейфорія перемоги
завчасно задурманила голови звільненим отісатам.
– Що ж ми можемо вдіяти?
– Жоден з врятованих отісатів не має засобу зв’язку, –
засмучено повідомив Клай. – Єдине, що дає нам трохи часу
– так це те, що ці опудала не зможуть переміститися
миттєво до Ламковаса, а будуть іти пішки. Їхня свідомість
настільки поневолена, що не може переміщати силою
думки. Та й думок власних вони давно не мають. Ламковас
не дуже далеко звідси, отож ми маємо негайно дістатися
ізолятора міні-роботів.
Сергійко, ніби заворожений, провів поглядом
велетенську сіру процесію. «А що, як мої мама чи тато теж
серед цих нещасних?» – з гіркотою подумав він. . За мить
троє друзів стояли біля однієї зі споруд, схожих на
величезний ангар.
– Оце і є склад непотрібних Отісаток? – запитала
Сніжана.
– Та ні, це щось інше, – заклопотано відповів Клай, –
але чомусь Отісатко наполегливо просить зупинитися саме
тут.
Серце Сергійка тривожно забилося. «Що ж мене так
непокоїть? – мучився в здогадах він. – Хочеться якомога
швидше проникнути всередину, наче там щось неймовірно
важливе.»
Хлопчик торкнувся рукою суцільної гладкої
заокругленої стіни, і та подалася, розсуваючись, подібно
тому, як відчинялася брама промислової колонії.
Знехтувавши правилами власної безпеки, усі троє
миттю заскочили до ангару. Стіна, що впустила дітей
всередину, беззвучно зімкнулася.