116 / 150
115
– Ми в пастці! – розчаровано вигукнула Сніжана. –
Сам коротун згинув, та ми не знаємо, скільки посіпак
залишилося після нього.
Клай занурився в потік інформації, яку видавав синій
пухнастик. Тим часом, не знаючи, що робити з підібраним
зеленим кудлатим жабеням, Сергійко попросив Сніжану:
– Можеш поки що сховати це диво до своєї
кенгурушки? А то мені не дуже зручно носитися з ним, а
кишені маю замалі для такого «скарбу».
Сергійко почав уважно роззиратися навколо.
– Друзі, а ця споруда зсередини дуже нагадує той
купол, через який ми потрапили до світу Отіс.
Клай відірвався від свого Отісатка і повідомив:
– Якраз і я хотів вам про те сказати. У цьому просторі
Отіс заховав когось, дуже важливого для свого порятунку.
Всередині ангару-куполу царювала напівтемрява. Тим
часом Клаєві вдалося впіймати потрібний напрямок, і друзі
почалапали за ним. Раптом у напівтемряві Сергійко мало не
впав, зачепившись ногою об щось на підлозі. Він зойкнув,
привернувши увагу друзів. Внизу на підлозі щось
застогнало. Діти помітили ледь помітну світлу пляму, що
оточувала силует чоловіка, який лежав, скорчившись, на
землі. Клай спрямував униз ліхтарики Отісатко.
– Тато? – сам не зрозумів, чому, вигукнув Сергійко.
34
Здалося, що почало світати. Якби в ангарі було бодай
одне невеличке віконце, саме так виглядав би ранок. Однак
діти розуміли, що поява спочатку несміливого, а потім все
більш яскравого світла викликана зовсім не небесним
світилом.
Чоловіка, об якого спіткнулися діти, тепер добре
можна було розгледіти. Він був одягнений не так, як усі
отісати, яких досі довелося зустрічати друзям. Легенька