48 / 150
47
– Скажи, котрий з під’їздів твій, і я піду вперед у
розвідку, – запропонувала Сніжана.
Сергійко гірко посміхнувся. Буває ж так у житті, що
задумане тобою так швидко збувається. Якихось кілька
годин тому він подумав про те, що з цією дівчинкою
готовий іти в розвідку, як ось тобі, будь ласка!
– Якщо біля твого дому буде засідка, я відверну їхню
увагу, а ти проберешся до квартири. Для чатування на двох
підлітків вони не будуть виставляти цілий наряд, ми ж – не
озброєні небезпечні злочинці. – Вона глибоко зітхнула. –
Мені вже втрачати нема чого, а в тебе ще є шанс врятувати
найріднішу людину.
Вона потиснула руку Сергійкові, немов прощаючись
про всяк випадок:
– Якщо у тебе все вийде, ти… того… ну, як-небудь
навідайся в гості в інтернат. Мені вже з нього нікуди не
дітися.
Вона відвернулася і побігла у двір. Сергійко,
затамувавши подих, стежив за Сніжаною з-за рогу
сусіднього будинку. Зовні наче все було спокійно.
Раптом двері під’їзду відчинилися, і на вулицю
випурхнула Марися зі своїм стаффордширським тер’єром
на повідку. Побачивши, що хтось виходить, Сніжана
сховалася за спинкою лавки, на якій Сергійко з сусідкою
частенько переповідали одне одному прочитані книги чи
обговорювали улюблені фільми. Сергійко зі свого сховку
добре бачив Сніжану, а от з боку входу в під’їзд її навряд
чи було видно в темряві. Ліхтар освітлював тротуар, зате у
невеличкому скверику перед домом можна було злитися з
кущами і залишитися непоміченим.
Кофтинка Марисі була точнісінько такого кольору, як
і у Сніжани. Та й за зростом і статурою здалеку дівчаток
було б не відрізнити.
– Гуляй! – кинула дівчинка собаці, знімаючи поводок
з нашийника. Той відразу ж подався в кущі, біля яких була
тимчасова засідка Сніжани.