44 / 150
43
Кинувши погляд на водія, що в напівтемряві
вовтузився біля пробитого колеса, Сніжана жестом
підігнала Сергійка, мовляв, давай швидше. І тут, вилізаючи
з салону, хлопчик ненароком зачепив один з пластмасових
ящиків, що були нагромаджені один поверх іншого на землі
біля виходу. Нестійкий стос заторохтів, розсипаючись.
Сніжана вхопила хлопчика за руку, і вони мерщій кинулися
на інший бік дороги.
Вони чули навздогін «триповерхову» лайку водія,
однак розуміли, що гнатися за ними він не буде, залишивши
на вечірній вулиці відчинений автомобіль.
– Що ти там питав, друже? – віддихалася Сніжана,
коли вони забігли на одну з бічних вулиць і принишкли за
розлогим кущем. – Чи була я колись тут? Це Черемушки,
іще недавно я тут жила.
– Нічого собі! Та нам, схоже, раз за разом щастить.
– Я б так не сказала, – прошепотіла дівчинка і раптом
різко присіла, потягнувши за собою і Сергійка. В цю мить
повз них проїхала патрульна поліцейська машина.
– Гадаєш, то по тебе? – запитав Сергійко.
– Та звісно. Орися вже повідомила. І шукатимуть мене
саме тут. Але до мого дому ще далеченько. – І додала вслід
машині, що вже майже зникла з виду, – а от тепер дзуськи
вам! Шукайте вітру в полі, поки вітер в лузі!
16
Вони поволі пробиралися до центру, обходячи
освітлені вулиці і людні місця. Намагалися тримати курс не
вздовж вулиць, а слабо освітленими дворами чи скверами.
Звичайно, це значно уповільнювало просування до цілі. Та
так було безпечніше. Двоє підлітків без супроводу дорослих
на вечірній вулиці привернули б увагу не тільки поліції, а й
будь-кого з небайдужих дорослих. У дворах же дітям рідко