61 / 150
60
відреагував на мій перший промах, але відразу ж послав
гінця з підказкою…
На якусь мить діти замовкли.
– Слухай, а я вже зовсім не відчуваю голоду, – раптом
спохватився Сергійко. – Таке враження, що я щойно
добряче пообідав… чи то повечеряв. У цьому світі важко
зрозуміти, де день, де вечір.
– І я не голодна, – з подивом повідомила Сніжана.
Вона замислилась, а потім висловила нову здогадку, – а
може, ми того бика…ну якось непомітно таки з’їли. Може,
у цьому світі все саме так і відбувається – «безконтактно».
– Ой, не подобається мені це все, – похитав головою
Сергійко.
Кожен напружено думав, що робити далі, щоб знову
не наламати дров. Подумавши про дрова, Сергійко вже
готовий був побачити поруч чималу в`язанку, але натомість
поруч гепнувся щурисько розміром з годованого підсвинка.
Так і є! Це був один з тих, котрі Сергійкові ще уві сні
з`являлися – з мордами, схожими на людські обличчя.
Неприємне створіння після падіння випросталося на
чотирьох ногах і мерзотно захихикало.
Сергійко згадав, як зовсім недавно, у своєму вимірі
вони зі Сніжаною мало не стали здобиччю полчища
пацюків, і по його спині пробіг мороз. Однак, розглядаючи
людину-пацюка, він не відчував ні огиди, ні страху.
– Як дивно, – промовила Сніжана, ніби продовжуючи
думки Сергійка, – це несимпатичне створіння не викликає у
мене відрази, хоча щурі і не належать до переліку моїх
улюблених тварин. От воно зараз незрозуміло чому регоче,
а очі – поглянь, які сумні. – Вона глибоко зітхнула. – Шкода
мені тебе, чудернацька істото.
Сніжана присіла біля пацюка і почала жалісливо
гладити його по голові та по спині. Сергійко помітив, що і в
її очах бринять сльози.
Пацюк з людськими рисами обличчя, припинивши
дурнувато сміятися, став схожим на скривджене кошеня.