63 / 150
62
– Друже Отісатко! – радісно вигукнув Клай,
підхоплюючи на руки синього пухнастика. – Нарешті ми
знову разом! Я так боявся, що втратив тебе назавжди.
21
Сергійко вражено спостерігав, як тішиться хлопчик,
взявши до рук його, Сергійкову, іграшку. Отісатко став для
свого тимчасового господаря майже рідним. Сергійко вже й
забув, як зовсім недавно вони з мамою іронізували з
приводу недоречного подарунка. Синій пухнастик став на
якийсь час єдиною втіхою, рятівною соломинкою, а згодом
ще й незрозумілим, але таким своєчасним, засобом зв’язку
з мамою, яка й досі була невідомо де. І от тепер Сергійко
усвідомлював, що не він, а цей … як він
відрекомендувався? – Клай – є справжнім господарем, а
точніше – другом синьому пухнастикові. У одного сяяли
оченята-ліхтарики, інший сам випромінював все більше
світла, отож купол, яким ніби були накриті всі четверо,
посвітлішав і ніби трохи відступив.
– Клаю, наскільки я розумію, ти повернувся додому? –
спробувала іще більше прояснити ситуацію Сніжана.
Хлопчина притулив щасливого міні-робота до грудей,
ніби даючи зрозуміти, що повертати його колишньому
власникові не має наміру.
– Друзі, який я вдячний, що ви повернули мені мого
Отісатко! – сказав він. – Я вже майже втратив надію, що
колись мій міні-робот знову буде зі мною, і що я стану
таким, як раніше. Я – ваш боржник.
«А як же я тепер зможу спілкуватися з мамою? –
зажурився Сергійко. – Може, попросити Клая, щоб залишив
нам пухнастика, поки я не знайду її? Але хіба я можу бути
впевненим, що матиму можливість його колись повернути?
Я ж взагалі нічого не знаю про цей світ і про те, що на нас
усіх чекає наступної миті»