66 / 150
65
труднощі призвели до марева, бо раптом переді мною ніби
проплив мій Отісатко, котрий, не впізнавши мене,
просотався крізь драглисту розріджену стіну і поволі зник з
виду. Зібравшись з останніми силами, я подався за ним і
раптом опинився в якійсь затишній залі. Там було дуже
приємно і тепло, а в одній з шафок я навіть знайшов смачне
кругле печиво з отвором посередині.
– Бублики? – засміялася Сніжана. – То це була
квартира Сергійка?
– Ні, – продовжив Клай. – До квартири Сергійка з
того приміщення мені довелося діставатися довго й
непросто. Я відчував місцезнаходження мого Отісатко і
намагався всюди слідувати за ним. Той зв'язок, що
налаштувався між нами впродовж довгого часу, був
настільки міцним, що навіть у чужому світі я міг серед ночі
прийти за десятки кілометрів і знайти його.
Сергійко подумки співставляв деякі речі, яким
донедавна не міг знайти пояснення.
– Тепер я зрозумів, чому працівники телестудії, котрі
подарували мені Отісатко, не могли второпати, звідки він у
них взявся. То це ти переніс пухнастика з моєї кімнати до
передпокою, поки я був у школі? Я ще тоді обнадіявся, що
то мама знайшлася. А як же ти дістався до моєї квартири?
Зайти у двері ти не міг…
Клай тяжко зітхнув:
– Вперше то було не так і тяжко. Коли я крадькома
пробрався через місто до твого дому, ти якраз повертався з
прогулянки, пригнічений, і сам не помітив, як впустив мене
до квартири – саме через двері. Мало не впав, зачепившись
за мене. Мені тоді здалося, що ти взагалі нікого і нічого
навколо себе не помічав. Вночі я спостерігав, як до жінки,
що жила в тій самій квартирі, прийшла інша жінка. Вони
довго про щось говорили біля увімкнутої маленької
електронної стіни. Потім раптом відкрилися невидимі двері
на великій стіні, і одна з жінок перейшла до Отісу. Я хотів
забрати свого Отісатко і, доки грань була напіввідчиненою,