100 / 150
99
– Будьте готові до того, що в будь-яку мить нас
можуть виявити лиходії Груміядза, – нагадала Кучіфу, хоча
діти і так відчували себе, ніби під прицілами всюдисущих
очей тирана. – Невелику фору ми все-таки маємо. Отісатко
– один на нас чотирьох, отож інформація, яку зчитують з
нього пристрої керування Отісом, дещо змазана,
розпливчаста. Крім того, цей пристрій певний час був
відсутній в Отісі, тому системі стеження знадобиться
певний час, аби його знову «впіймати» та ідентифікувати.
Однак розслаблятися не варто – час не стоїть. Але, маючи
достатньо інформації про світ, в якому знаходитеся, ви
легше впораєтеся з випробуваннями, не розгубитеся у
відповідальний момент.
Дорога, якою прямували друзі, привела до невеликої
площі, навколо якої розташувалися споруди, значно більші
за житлові будинки.
– Оце і є Арена Дідухів? – розчаровано запитала
Сніжана.
– Та ні, – усміхнулася Кучіфу, – це – Майдан
Дозвілля. Ось – книгозбірня, ота споруда зі скульптурами –
театр, а зліва від нього – концертна зала та школа мистецтв.
Арена Дідухів неподалік, отам, за барвистим водоспадом,
щоправда, він давно вже не працює.
Вони підійшли до будівлі книгозбірні. Кучіфу
торкнулася вказівним пальцем вхідних дверей, і вони самі
розчинилися, пропускаючи всередину дружну ватагу.
Впіймавши здивовані погляди Сергійка та Сніжани, їхня
старша подруга пояснила:
– Всі двері в нашому місті можна відчинити чи
замкнути дотиком вказівного пальця. Він – і ключ, і
паспорт, і платіжна картка. Відбиток пальця – єдиний
ідентифікатор отісата.
Діти зайшли всередину і завмерли, вражені
побаченим. Високі стіни від підлоги до стелі слугували
велетенськими стелажами для безлічі книг. Сама зала була
заставлена рядами столиків зі зручними м’якими кріслами.