99 / 150
98
Отісу. Однак, відчувши себе учасниками ексклюзивної
екскурсії, діти не мали права забувати, навіщо вони тут. І це
непокоїло всіх.
– Ну, час в Отісі – поняття відносне, – сумно
усміхнулася
Кучіфу.
–
Можна
прожити
роки,
спостерігаючи, як тече вода у струмку поруч з твоєю
оселею.
Вони вже вийшли на подвір’я, і господиня,
торкнувшись вказівним пальцем дверей будинку, вказала
на невеличке джерельце в глибині двора.
– … А можна за мить перевернути світ, – продовжила
тітка Клая. – Якщо не світ в цілому, то принаймні свій
власний. Ну, так, як тепер сталося з тобою, мій любий
племіннику. Чому я хочу повести вас до центру Ламковаса?
По-перше, іншого плану ми поки що все одно не
придумали. Але не це головне. Могли б оце просто зараз
порадитися і щось вигадати. Та я впевнена, що в дворах
міста причаїлося немало вигнанців суспільства. Як я вже
сказала, вони – наші спільники. До того ж, книгозбірня
знаходиться в самісінькому центрі Ламковаса, поруч з
Ареною Дідухів. А то – особливе місце. Якщо лихоманці
виявлять нас – а це, на жаль, неодмінно станеться, і то дуже
скоро, – добре було б, щоб ми були якнайближче до тієї
Арени.
30
Вони вже прямували вулицею, продовжуючи шлях,
початий трьома друзями до зустрічі з Кучіфу. Охайна
дорога між двома рядами садиб не мала тротуарів, тож вони
йшли просто посередині. Діти вже знали, що ніякого
транспорту в місті не існувало й тоді, коли воно було
населеним отісатами, однак за звичкою, виробленою в
рідному світі, то Сергійко, то Сніжана час від часу
оглядалися назад, наче хотіли переконатися, що їхній
безпеці ніщо не загрожує.