36 / 150
35
13
Сергійко саме встиг переповісти свою несподівану
пригоду, як дітей покликали заходити по кімнатах.
– Слухай мене уважно, – притишеним голосом
говорила Сніжана, поки вони йшли до корпусу, трохи
відставши від інших. Петро вже встиг рознести новину про
кусючого захисника новенького, отож діти трималися
осторонь, подалі від гріха. – Тобі потрібно симулювати,
наприклад, напад болю в животі. Було б просто ідеально
влаштувати їм сеанс реальної блювоти. Але цю ідею ми
відкинемо – ти нам потрібен здоровим, схожим на
інфекційного хворого. Ізолятор на першому поверсі. Не
розумію, чому вони не поставили решітки на вікна.
– То ти звідти втікала? – засміявся Сергійко, однак
відразу спантеличено похнюпився. – Але ж тепер, напевно,
пильнують, отже, то вже спалений спосіб втечі.
– Та хто там пильнує? – пирснула Сніжана. – Ти їх
бачив? Орися ночами хропе, аж миші з підвалу втікають.
Думають, що почався землетрус. Інші чергові – так само. Це
я їм трішки екстриму привнесла. А так – тут тихеньке
болото. Фізкультурник спатиме на хлопчачому поверсі,
Орися – в кімнаті чергового на дівчачому.
– Ти пропонуєш втікати цієї ночі?
– Так ти ж сам сказав, що зволікати не можна.
Сергійко зітхнув. Вона мала рацію. Але ж у них іще
нема чіткого плану дій. Ну чому прогулянка на вулиці так
швидко закінчилася? Поруч зі Сніжаною він почував себе
більш впевнено. З цією дівчинкою він би пішов у розвідку.
– Діти! Хто там відстає? – почувся суворий голос
«імітаторки землетрусів». – Швидше заходимо по кімнатах і
готуємося до вечірнього туалету.
– Іди і розіграй хворого, – прошепотіла Сніжана, –
довірся мені, і у нас все вийде.