35 / 150
34
тішився з того, що Сніжана саме з ним поділилася болем,
довірилася. Сумнівів не залишилося. Далі вони діятимуть
разом.
– То ти до песика свого втікаєш? – здогадався
Сергійко. Сніжана мовчки кивнула.
– Його сусідка до себе забрала. Він – дуже розумний і
чесний пес. Але він сумує за мною, а я – за ним. Я
обов’язково заберу його. Джеррі – єдиний, хто у мене
залишився у всьому світі.
Сергійко подумав і вийняв з рюкзака подаровану
іграшку.
– А у мене ось тільки це диво залишилося.
– О-тісатко! – усміхнувся синій пухнастик.
– Уті-путі, яка тут ідилія! – підскочив ззаду рудочубий
Петро і, вихопивши іграшку з рук, побіг геть.
Сергійко не встиг отямитися, як побачив, що
жартівник зойкнув і впав на траву, випустивши з рук
Отісатко. Не змовляючись, вони удвох зі Сніжаною
поспішили до Петра.
– Що сталося? – схилився над потерпілим Сергійко.
– Ти б хоч попередив, що то не ведмежатко, а
кусючий монстр, – заскиглив Петро, тримаючись за
зап’ястя.
Сергійкові хотілося перепросити, мовляв, то якесь
непорозуміння, не може іграшка, нехай навіть інтерактивна,
завдати комусь шкоди, вкусити тощо, але Сніжана,
смикнувши його за рукав, попередила:
– Так, то – не ведмежатко. То – міні-робот охоронець.
Не приведи Господи комусь бодай подумати, щоб
скривдити новенького – наступного разу укусом руки не
відбутися.
Вона з переможним виглядом підняла Отісатко і
подала Сергійкові.
– Ходімо, ми ще не договорили, – промовила навмисне
занадто голосно…