38 / 150
37
якось витерпів ту наругу, а от кишечникові таке нахабство
здалося нестерпним.
– Та ми ті яблука постійно з землі їмо, – хвалькувато
зауважив Мишко.
– А оце вже неправильно! – підняв вказівний палець
фізрук. – Комусь минулося, а комусь може бути біда.
– Ой, де тут у вас туалет? – Сергійко не боявся дати
черговий привід для насмішок. «Коли хочеш щось зробити
– знайдеш спосіб», – згадав він слова Сніжани.
14
– Ну що, трохи полегшало? – медсестра, яку Орися
Павлівна терміново викликала до інтернату, обмацала
вздовж і впоперек справді трохи болючий живіт Сергійка.
Помітивши невеличкий шрам внизу справа, полегшено
зітхнула:
– Апендицит, я бачу, тобі вже видаляли. Все інше – не
смертельно. Однак полежиш тут до ранку, бо ти у нас
людина свіжа, щоб ще, бува, не приніс нам якусь біду з
великого світу.
Сергійко вдав, що засмутився, потішившись про себе:
«І щуку кинули у річку».
Хвилин за десять після того, як медсестра пішла геть,
до ізолятора заглянув Андрій Васильович:
– Тримай свою кікімору, новенький, – кинув на ліжко
до Сергійка синього пухнастика, – бо хлопці бояться
залишатися з нею в одному приміщенні. Кажуть, ще
подумає це страшко, що то вони завдали шкоди твоєму
здоров’ю, та й перегризе їх усіх за ніч.
Сергійко ледве стримався від сміху.
Коли за фізруком зачинилися двері, він взяв до рук
Отісатко і раптом ніби почув мамин голос:
«Синку, ти маєш до ранку потрапити додому.»
Хлопчик здригнувся. «Невже я марю? Але хіба від
вареників, хай і напівсирих, таке буває?»