37 / 150
36
Підбадьорений намірами Сніжани супроводжувати
його у майбутній пригоді, Сергійко поспішив до кімнати, де
йому виділили місце.
Сусіди по палаті поглядали на новенького скоса,
насторожено.
– А ти що, справді такий крутий? – не підходячи
близько, запитав Мишко. – Навіщо тобі електронний
охоронець?
Сергійко бовкнув перше, що збрело в голову:
– Та то він моїх потенційних кривдників охороняє, а
не мене. Після того, як я двом восьмикласникам, що лізли
битися, зламав кому руку, кому ногу, за мною закріпили
оцього кусаку. Кажуть, укуси міні-робота заживають значно
швидше.
«Ого, оце я закрутив!» – сам собі здивувався Сергійко.
Йому, звісно, було трішки ніяково з того, що довелося
намолоти сім мішків гречаної вовни. Але виходу не було.
Краще нехай ніхто не підходить близько, щоб не порушити
його планів.
– Ну що, орли, взяли рушники і мити ноги! – зазирнув
Андрій Васильович.
Сергійко зіскочив з ліжка в намірі запитати, де йому
взяти рушника, як відчув, що в животі і справді щось
кольнуло.
– Ой-ой! – скрикнув він, не прикидаючись.
– Що за проблеми, новенький? – фізрук ще не встиг
вийти з кімнати.
– Мабуть, щось не те з’їв, – скривився Сергійко.
– Що за дурня? – обурився вчитель. – Всі їли, всім
добре, а ти один такий ніжний.
Хлопці злорадно пирснули.
– Та то я на вулиці яблуко немите з землі підібрав, –
знову вигадав Сергійко.
Він подумав, що «революцію» в животі спровокували
з’їдені ще в обід напівсирі вареники. Напевно, шлунок ще