39 / 150
38
– Мені потрібна твоя допомога, – знову швидше не
почув, а відчув хлопчик. – Сподівалася впоратися сама, та,
на жаль, сталося непередбачуване..
Сергійко з подивом помітив, що у пухнастика
засвітилися очі, ніби увімкнені маленькі лампочки.
– Мамо, де ти? Що мені робити?
Він сказав це тихенько, хоча вже вловив, що навіть
якби не промовив, а просто подумав, діалог продовжився б
далі.
– Нічого і нікого не бійся, – донеслося до свідомості
хлопчика. – Бережи Отісатко і тримай завжди поруч з
собою. Вважай, що то свого роду мобільний телефон, яким
ми можемо тримати зв'язок. Завдання номер один –
потрапити додому до світанку.
– Мамо, а якщо я буду з другом? – зам’явшись,
запитав Сергійко.
– Тільки якщо це – дуже надійний друг. Так навіть
буде краще. Будь готовий долати труднощі і чекай
наступних порад.
Оченята Отісатко згасли, і пухнастик прийняв свій
звичайний вигляд.
Хлопчика лихоманило від хвилювання. Почувши
мамин голос, він неймовірно зрадів. «Жива!» – радісно
стукало серце. Однак черв’ячок сумнівів сіяв недовіру: а
раптом то хтось хоче заманити його в небезпечне місце,
підробивши мамин голос. Як у казці про Івасика-Телесика.
Однак сеанс зв’язку закінчився, і Отісатко задрімав біля
Сергійка, який, попри втому, не міг дозволити собі заснути.
У шибку тихенько постукали. Хлопчик прожогом
зістрибнув з ліжка і підбіг до вікна. Сніжка! Сергійко
мерщій відчинив вікно. Йому не терпілося дізнатися, як
вона опинилася ззовні, та ще й умудрилася дістати до вікна.
Хоча це й був перший поверх, однак вікна розміщувалися
височенько від землі.