40 / 150
39
Ой, і потішна картина постала перед його очима!
Неначе спритне мавпеня, Сніжана висіла на водостічній
трубі, обплівши її ногами.
– Вилізай! – скомандувала вона.
Сергійко не хотів впасти в бруд обличчям перед
сміливою дівчинкою, тому, не роздумуючи, схопив
Отісатко, засунув його собі за пазуху і зіскочив з
підвіконня.
– Ти що, отак з другого поверху спустилася? –
здивувався хлопчик. Сніжка мовчки кивнула і потягла
Сергійка за ріг будівлі, подалі від світла ліхтарів.
– Маємо здійснити майже неможливе, – перевівши
подих, прошепотів хлопчик. – До мене додому потрібно
потрапити до світанку.
Він розповів подрузі по пригодах про спілкування з
мамою.
– Саме хотіла тобі повідомити наступний пункт
нашого плану.
Сергійко, звісно, міг і образитися. Мовляв, чому це ти
– дівчинка – за нас двох будуєш план, не порадившись?
Може, хтось інший на його місці так би й зробив. Але
Сергійко був мудрим хлопчиком. Він довіряв Сніжані, яка,
по-перше, вже знала усі закутки інтернату, його розпорядок
та звички. Крім того, вже й мала неабиякий досвід у таких
походеньках.
– Вважай, нам пощастило, – прошепотіла Сніжана, –
я дізналася, що хвилин за десять мають підвезти м’ясні
продукти для їдальні. Мали привезти три години тому, але
машина поламалася. Я підслухала, як Орися викликала
старшу кухарку, щоб та прийняла замовлення. Бо на завтра
не залишилося запасів м’яса. Нам треба сховатися біля
дверей харчоблоку. Як тільки продукти заберуть,
швиденько заскакуємо до фургончика і ховаємося за
порожніми ящиками. Я вже бачила той «пиріжок», що
возить сюди м'ясо. У ньому є невеличке віконечко, з нього