42 / 150
41
Сніжана, зіщулившись, обережно посунула до себе
порожні ящики. Хоча світло вуличного ліхтаря сюди майже
не діставалося, діти боялися бути поміченими і змарнувати
такий дорогоцінний шанс. Однак їхні хвилювання
виявилися марними. Розлючений водій кинув в салон іще
два порожні пластмасові ящики, мало не вціливши в
Сергійка і, зачинивши задні двері вантажного відсіку, пішов
до кабіни.
– Як же ми виберемося звідси? – пошепки запитав
Сергійко, доки машина не встигла завестися, і гуркіт мотору
не заважав чути одне одного.
– Не бійся, – поплескала його по плечу Сніжана, –
якщо нам пощастило потрапити сюди, звідси ми вже якось
виберемося. Слідкуймо за дорогою, щоб випадково не
опинитися деінде. Бо що, як водій мешкає не в самому місті,
а в якомусь із передмість чи й ще далі?
Гуркіт двигуна заглушив їхню розмову. Діти
прикипіли до двох невеличких віконець, що дивилися в
різні боки. Коли автомобіль обігнув праве крило будівлі і
виїхав до центральної частини подвір’я, Сергійко з жахом
помітив, що зі спального корпусу біжать Орися з фізруком,
махаючи руками. У нього всередині все похололо: ну от,
приїхали… Він смикнув за рукав Сніжану, вказуючи їй на
небезпеку. Однак схоже, що водій, який поспішав додому і
не відволікався від стеження за дорогою, нічого не помітив.
Коли вони виїхали на трасу, діти змогли ненадовго
заспокоїтись і знову прикипіли до віконець. Розслаблятися
було рано. Попереду – невідомість, а саме вона завжди
найбільше лякає людей.
15
– Це що за район? Ти тут колись була? – від
хвилювання у Сергійка тремтіло підборіддя. Тільки-но
заїхали в місто, як почувся схожий на глухий постріл звук